Пам’яті мого брата Стефана (коваля) присвячую
Я хотів би, щоб мої слова були такі пружні і звинні , як
шаблі козацькі з дамаської сталі. Хоча слів маю
удосталь, бо неважко назбирати сирих слів, та бракує мені
кузні з міхом і ковадлом.
Не маю також молота й кліщів, щоб їх кувати ще гарячі й,
сотні разів перевертаючи, перетворювати на поезію, перемішуючи з тисячами
невидимих кольорових шарів і чорних металів. Щойно
тоді стали б гострими, як зброя.
Та це ще можливо зробити. Кузня і міх, ковадло,
кліщі й молоти можна роздобути, до того ж вони не найважливіші, коли є
сирі слова, які можна кувати на
паперовому ковадлі.
Проблема полягає в іншому – як лемка взяти до неволі,
щоб на заході сонця, в його живому тілі, слово за
словом гартувати поволі, аж поки не стане холодним від жару.
Я міг би такими словами воювати як шаблею або
принаймні хвалитись, що мої слова із
дамаської сталі,
що вони – незламні.
Петро Скрійка
Najnowsze komentarze